Все почалося з того, що на Книжковому арсеналі я майже випадково натрапила на зустріч з Катериною Бабкіною, яка розповідала про свій флеш-моб, де вони з другом взялися прочитати 400 книжок українською на рік. І вона згадала, як в одній маленькій книгарні їй дали тоненьку книжку про Ірландію й ця книжка стала для неї справжнім відкриттям. Я, не досидівши до кінця зустрічі, пішла до стенду тієї книгарні, та й спитала про книжку. Мені дістали з валізи останній екземпляр.
Отже, Лайєм Карсон "Назви пустку матір'ю". Темпора, 2011.
Для мене вона теж стала відкриттям, я теж, як і Катерина, прочитала її на одному диханні.
Але мені все одно не зрозуміло, як так сталося, що її видали у нас.
Про автора відомо лише те, що він є директором фестивалю ірландськомовної літератури в Ірландії. Жодних інших його книжок не видавали ні у нас, ні в Росії. Про його батька - просвітника, оповідача й письменника, Лайяма Мак-Карейна не знає навіть гугл (хоча напевно є люди, які знають, шанують і люблять). У книжці, яка по суті є мемуарами, Карсон згадує своє дитинство і юність, своїх батьків і дідусів. А для нас, погодьтесь, це все незнайомі люди з чужої країни. Ну і аудиторія, якою може бути українська аудиторія у публіцистичної книжки про Ірландію та ірландську мову? Тисячі дві людей? Як, власне, і тираж книги. Здавалося б, все проти того, щоб друкувати цю книгу. Але вона вийшла, і судячи з усього, сама знаходить своїх читачів.
Я дуже рада, насправді, що ця книга знайшла мене. Бо я давно захоплююсь Ірландією і взагалі кельтами, бо гельські мови для мене одні з найкрасивіших у світі, бо в ірландців є багато спільного з українцями і взагалі це дуже цікава нація. Ну і тому, що ірландська мова зникає, й це дуже сумно. З кожним поколінням людей, які знають і розвивають мову, стає все менше. Про це, зокрема, і пише автор. Він розповідає, як його батьки боролися за розповсюдження мови, як прекрасно їм це вдавалося, і як потім теракти ІРА звели все нанівець, бо мова стала асоціюватися з насиллям. Але причина не лише в цьому. Протягом століть ірландську мову зберігали майже як музейний експонат, бо з часів англійського панування державною мовою там є англійська. І хоча ірландці мають дуже сильну національну ідентичність, все ж мову вони не вважають обов'язковою умовою своєї ірландськості.
Тут вже стає зрозуміло, чому ця книга з'явилася в Україні, чи не так? У нас ще не так усе погано, але таке може статися і з українською мовою, маємо всі передумови. Отже, це книжка-попередження. Втім, боюся, її прочитає критично мало людей.
Отже, Лайєм Карсон "Назви пустку матір'ю". Темпора, 2011.
Для мене вона теж стала відкриттям, я теж, як і Катерина, прочитала її на одному диханні.
Але мені все одно не зрозуміло, як так сталося, що її видали у нас.
Про автора відомо лише те, що він є директором фестивалю ірландськомовної літератури в Ірландії. Жодних інших його книжок не видавали ні у нас, ні в Росії. Про його батька - просвітника, оповідача й письменника, Лайяма Мак-Карейна не знає навіть гугл (хоча напевно є люди, які знають, шанують і люблять). У книжці, яка по суті є мемуарами, Карсон згадує своє дитинство і юність, своїх батьків і дідусів. А для нас, погодьтесь, це все незнайомі люди з чужої країни. Ну і аудиторія, якою може бути українська аудиторія у публіцистичної книжки про Ірландію та ірландську мову? Тисячі дві людей? Як, власне, і тираж книги. Здавалося б, все проти того, щоб друкувати цю книгу. Але вона вийшла, і судячи з усього, сама знаходить своїх читачів.
Я дуже рада, насправді, що ця книга знайшла мене. Бо я давно захоплююсь Ірландією і взагалі кельтами, бо гельські мови для мене одні з найкрасивіших у світі, бо в ірландців є багато спільного з українцями і взагалі це дуже цікава нація. Ну і тому, що ірландська мова зникає, й це дуже сумно. З кожним поколінням людей, які знають і розвивають мову, стає все менше. Про це, зокрема, і пише автор. Він розповідає, як його батьки боролися за розповсюдження мови, як прекрасно їм це вдавалося, і як потім теракти ІРА звели все нанівець, бо мова стала асоціюватися з насиллям. Але причина не лише в цьому. Протягом століть ірландську мову зберігали майже як музейний експонат, бо з часів англійського панування державною мовою там є англійська. І хоча ірландці мають дуже сильну національну ідентичність, все ж мову вони не вважають обов'язковою умовою своєї ірландськості.
Тут вже стає зрозуміло, чому ця книга з'явилася в Україні, чи не так? У нас ще не так усе погано, але таке може статися і з українською мовою, маємо всі передумови. Отже, це книжка-попередження. Втім, боюся, її прочитає критично мало людей.
Тут цілий коплекс важливий. Державна мова - перше, рівень викладання і достатня кількість матеріалів з будь-якого питання українською - друге, економічна привабливість країни - третє.
ВідповістиВидалитиБо спостерігаю цікаві тенденції, які чітко говорять про те, що без третього перше і друге не здатне відродити мову. Буде той самий музейний експонат та/або мова резервації.
Зараз час економічного суперництва. Українці, білоруси вчать польську, наприклад, отримуючи карту поляка - бо там привабливий рівень життя і вигідні можливості ведення бізнесу. Вчать китайську, бо економічна експансія диктує попит. Вчать естонську - бо там найпривабливіша і найдоступніша можливість реєєструвати і вести бізнес, гарний рівень та розвиток ІТ-індустрії. Не кажучи вже про англійську, німецьку, італійську, португальську тощо.
Темп і час зараз стрімкий і тому мало одного бажання зберігти мову, "консервуючи" її і спподіваючись на любов до неї українців. Мова має жити сучасним життям, нею мають створюватися нові можливості та смисли, має бути запит на інтелектуальне та іноваційне лідерство. Але ми дуже буксуємо в цьому сенсі, скочуючись в архаїчність та шану пращурам. Це теж необхідно, звичайно ж, але більш необхідним є дихання та життя мови тут і зараз - сьогоденними викликами, сьогоденними ритмами, сьогоденним світом.
Ох, Оля, ти як піднімеш питання, то вже спробуй опусти :))
ВидалитиЯ цілком з тобою згодна, крім економічного суперництва. Ми ж не боремося за те, щоб іноземці вивчали українську. Нам би бодай, щоб українці її знали. І побільше вживали. Бо поки мовою користуються, доти вона й живе.
Але насправді я зараз не хочу розгортати тут дискусію, я просто враження від книжки написала.
Автор видалив цей коментар.
ВидалитиНу, тут не погоджуся) Українці - це не стала субстанція, а жива і рухлива. Хтось українець в першому поколінні, хтось - в п’ятому тощо.
ВидалитиТому і вважаю, що мало, щоб тільки українці її знали - це шлях до архівації. Українська має бути мовою сучасності, тому я за те, щоб і іноземці хотіли вивчати її і бачили доцільність в цьому. Зараз міграційні процеси і відкритість світу геть інша - люди живуть там, де їм більше до вподоби, тому Україна має бути привабливою в усіх сенсах.
Це не задля дискусії - просто пояснила більш розгорнуто свою думку)
Ну, я мала на увазі жителів України.
Видалити