Життя схоже на
колесо, а ти наче білка в нім
І чогось нестачає,
щоб відчути себе живим
Все встигати:
робота, коханка, дім
Ось і подвиг для
такого як ти
Героя.
Нікудишній
вийшов із тебе шахрай
І хоч душу свою
за борги продай
Все одно в кінці
не потрапиш в рай
І для раю невдахам
потрібна
“Криша”.
Кожна жінка твоя
- це життя на кону
Кожна хоче, щоб
вибрав її лиш одну
Та іди вже ти на
ту кляту війну
Там все просто:
ось ворог, ось друг,
Ось зброя.
Там заплачеш
іще на твердих мішках
Там достоту
пізнаєш, що значить страх,
Разом з кров'ю
й суглинком сухим на зубах
Ти почуєш, як в
душу заходить
Тиша.
Знаєш вже, яка
буде за все ціна
Така жадібна й
хтива ота війна
Вип'є,
висмокче, виїсть тебе до дна
Після неї вже
жодної
Не захочеш.
Злість і мудрість - такий от смак дивний від цього вірша.
ВідповістиВидалитиНемов би про людину-тягар, немов би та,хто докоряє, розуміє правильно все - так, на війні простіше, бо зрозуміло де ворог, де свій. Так, вона страшна, але до цього звикають. І так - вона манить своєю простотою і відсутністю проблем з повсякденного життя, які психологічно, частіш за все, складніші і обтяжливіші.
Так, вона випікає душу. Але ж чоловік доти чоловік, доки хоче жінку - хоч одну, хоч декількох. І він може не захотіти жодної, бо хотітиме ту, що випікла душу. Це теж пристрасть і це теж, у якомусь сенсі, жінка, що випробовує чоловіка на незламність та силу духа...
Тобто, як не крути, а все одно про любов виходить)
Може й так :) Я просто його написала, чому саме так - навіть не знаю. Ну то й інтерпритації залишаю читачам. Моя справа зроблена :)
ВидалитиНу, якась передмова чи думка наштовхнула на це)
ВидалитиЯ про те, що дуже точно щодо війни - вона має силу чорної діри. Нічого хорошого, немов би, але зятягує неймовірно. Там все пронизливо і гостро, зникають напівтони та дрібниці.
Ця туга за тою ясністю і гостротою відчутна в багатьох чоловіках, що повернулися з війни. Мене завжди такі психологічні гачки цікавили, а тут ти напрочуд влучно змалювала цей конкретний у віршованій формі)