Це простір для слів, простір для роздумів і текстів.
Тут я писатиму лише українською і лише те, що мені заманеться.
Це такий собі щоденник, місце, де можна дізнатись дещо про мій внутрішній світ.
Якщо раптом це комусь цікаво :)

вівторок, 18 квітня 2017 р.

Серце пітьми

Чомусь я спочатку не хотіла читати цю книгу, а потім, як водиться, проковтнула на одному диханні. Як сказав мій друг: “Дуже дивний такий, неоднозначний текст, тобі мусить сподобатись”. І він таки мав рацію.
Цей роман Джозефа Конрада вважається яскравим прикладом модерністської літератури, а отже, він оригінальний за структурою і неоднозначний за змістом. І в той же час Конрад зберігає мову неоромантизму, та власне, і тему теж обирає цілком неоромантичну. І виходить така цікава суміш, коли спочатку здається, що ти читаєш пригодницький роман, та невдовзі розумієш, що щось пішло не так. Ця неочікувана нестандартність бентежить і не дає розслабитись й віддатись на волю сюжету. Бо власне сюжету там майже і немає. І вчитуючись у слова, ти мусиш шукати, співставляти, чекати й врешті бути розчарований очікуваннями. Але все одно зачарований текстом. Бо це такий дуже естетський текст, це текст заради тексту, трохи річ у собі. Ці слова, що зливаються в речення, як струмки впадають у річку, несуть тебе своїми водами прямо в серце пітьми, і коли здається, що ти ось-ось вже маєш бути там, просочуються крізь пальці й не залишають по собі жодного спогаду, тільки неясне відчуття, післясмак. Це текст-ріка, текст-примара, текст- символ невідомого. І насправді неважливо, ким був той горезвісний Курц, він міг бути ким завгодно з тих, хто ним захоплювався. Я думаю, він і був пітьмою, що торкнулася кожного, хто трапився їй на шляху. І якій ніхто не зміг протистояти, не намагався навіть, такою вона була спокусливо-незвичайною.


субота, 15 квітня 2017 р.

Лінгвістичний нон-фікшн

«Мовні війни» - так називається лінгвістичний нарис Володимира Селезньова, дніпропетровського журналіста, і, сподіваюсь, все ж таки лінгвіста. Свою працю він присвятив розвінчанню міфа про те, що українська мова — це нібито сполячена російська, що його все більше стали мусолити останнім часом прозапоребриковські так звані лінгвофрики.
Посил книги ось саме такий: “Вони кажуть, що української мови немає, а я доведу, що є”. Насправді, я не знаю, кому там доводити, він же не думає, що ці неповажні квазінауковці читатимуть працю опонента, написану саме українською мовою? Чи люди, які вірять таким розумникам, тому що не знають і не хочуть знати української, раптом захочуть почути протилежну точку зору? Висловлену знову ж таки українською. Ну а тим, хто на його боці, доводити нічого й не треба. Тож, на яку аудиторію розрахована ця праця, мені не дуже ясно. Але те, що вона надзвичайно цікава й корисна — поза сумнівом.
Особисто я трохи жалкую, що не пішла свого часу вчитися на українську лінгвістику, хоча тоді такого питання взагалі не виникало, я й думати не могла, що захочу знати мову краще й глибше, ба, захочу з нею працювати. А ось зараз всілякі лінгвістичні штуки мене страшенно цікавлять, особливо етимологія слів і принципи словоутворення. Тому мені було дуже цікаво цю книгу читати. Це така собі українська лінгвістика для широкого кола читачів, тобто доступно про специфічне. Навіть якщо ви нічого не тямите в темі, вам усе буде зрозуміло. І що цінно, автор спирається на величезну кількість джерел (на відміну від лінгвофриків, які в якості аргументів приводять переважно власні домисли), й навіть додає повний список цих джерел для тих, хто захоче поглибити отримані знання. Автор розглядає проблему з різних кутів зору і його не можна звинуватити в однобокому поданні матеріалу. Ну і взагалі — це просто цікаво знати.
Я тепер трохи більше розумію про те, як формується мова, звідки походять ті чи інші слова, й хто є автором (так, саме автором) деяких слів, які для нас природні й звичні. Знаю, що слово може бути дуже-дуже давнім і походити з праіндоєвропейської мови, і тоді схожі корені зустрічаються в словах багатьох мов різних мовних груп. Слово може мати праслов'янські корені, і тоді схожі слова зустрічаються у багатьох мовах саме слов'янської групи. Знаю, що українська мова ввібрала в себе багато з давньоруської мови, а російська — з церковнослов'янської. І що не потрібно боятися запозичень, бо вони завжди були й будуть в будь-якій мові, якщо тільки вона не є ізольованою від світу. І що неологізми — це часом спасіння, якщо підходити до них з розумом і творчістю.

Власне, оце я зробила короткий переказ. І рекомендую книгу тим, хто, як і я, цікавиться цією темою, але не має спеціальної освіти. Вона суттєво розширить ваш світогляд, правда.


вівторок, 4 квітня 2017 р.

Оповідання мого батька

Якось непомітно мій блог із письменницького перетворився на читацький. Це тому, що я зараз менше пишу, але більше читаю. Але тут моя сім'я поспішає на допомогу :) Тато взявся писати оповідання-спогади з власного дитинства-юності. Це Чернігів 60-х років. Як на мене, цікаво. Хоча я, звісно, зацікавлена особа. А якщо ще комусь сподобається, це буде більш об'єктивно. Тому викладаю тут перше оповідання. Автор - Віталій Адруг, редакція моя.
(Блогер переробив тире діалогів на крапки, але, сподіваюсь, зрозуміло, що це мало бути).

СТРИБОК