Просвіт дверний
— то межа, а за неї — не можна
Далі там світ,
у якому мені ще не бути
Тут перед нею є
місто і сонце і люди
Ти ж не виходиш
до мене із тіні на світло
Просвіт дверний
— це межа із кількох сантиметрів
Тут не буває ні
часу, ні болю, ні звуку
Тут ти береш мою
ліву в свою праву руку
Правою стан
обіймаєш і дихаєш часто
Ми стоїмо на
межі у дверному просвіті
Я притискаюсь
до тебе, заплющую очі
Серце штовхається
в ребра, родитися хоче
В серці щемить,
бо прощатися треба
Наше побачення
тут незаконне, а отже
Скоро розійдемось
ми у свої потойбіччя
В просвіті
лишаться тіні, стоятимуть вічно
Серцем до серця, заплющивши очі
Дуже гарно!
ВідповістиВидалитиПочуття перелиті у відчуття: така замальовка з високою концентрацією подій всередині і малою - подій зовні.
Так. Це був мій сон, і в ньому я багато чого відчувала, хоча не відбувалося насправді майже нічого. І от спробувала описати ці всі відчуттся у вірші.
Видалити