Я довго, навіть дуже довго читала всього одну книгу. Але в книзі тій - десять книг віршів Жадана. Називається вона "Господь симпатизує аутсайдерам" і збірки там розміщені в ретроспективі - від 2014 року до 1995.
Звісно, не мені характеризувати тут Жадана, я й не буду. Я лише скажу, що його варто читати, якщо хочете бодай щось знати про сучасну українську поезію. Та й взагалі - його варто читати. Хоча б тому, що у його віршах дуже багато любові. На перший погляд може здатися, що це поезія про якихось маргіналів, наркоманів, пияк, бандитів, гастарбайтерів. На другий погляд може здатися, що це вірші без надії, декаданські такі вірші. А на третій - крізь цей темний фон проступає любов. До всього. Просто любов як вона є. До всіх цих нещасних людей, до країни, до міст, вулиць і будинків, до часів та епох, до життя врешті решт. Власне, у багатьох віршах "про любов" набагато менше любові, ніж у жаданівській "маргінальній" поезії. І любов ця цілком органічна, природня, фонова, вона не проявляється у якихось патетичних чи романтичних зворотах, якихось чуттєвих описах чи описах почуттів. Вона як повітря, яким дихаєш. З першим рядком ти вдихаєш любов, і далі, про що б там не йшлося, вона не зникає, як не може зникнути повітря. Просто вона у всьому. А особливо в увазі автора до того, про що чи кого він пише. Просто в цьому уважному погляді без схвалення чи засудження. І особливо мене тішить, з якою любов'ю він пише про жінок. Коментарі до "Вогнепальних та ножових" - найбільш лірична проза, яка мені траплялася. Може, мені не так багато чого траплялося, але я все одно страшенно вдячна Жадану за цю збірку і взагалі за вірші про жінок. Вони якісь особливі. Саме після них так віриться в кохання...
"Знаєш, іноді мені здається, що люди насправді помирають тому, що в них просто зупиняється серце від любові до цього дивного-дивного фантастичного світу" ( Історія культури початку століття).
Звісно, не мені характеризувати тут Жадана, я й не буду. Я лише скажу, що його варто читати, якщо хочете бодай щось знати про сучасну українську поезію. Та й взагалі - його варто читати. Хоча б тому, що у його віршах дуже багато любові. На перший погляд може здатися, що це поезія про якихось маргіналів, наркоманів, пияк, бандитів, гастарбайтерів. На другий погляд може здатися, що це вірші без надії, декаданські такі вірші. А на третій - крізь цей темний фон проступає любов. До всього. Просто любов як вона є. До всіх цих нещасних людей, до країни, до міст, вулиць і будинків, до часів та епох, до життя врешті решт. Власне, у багатьох віршах "про любов" набагато менше любові, ніж у жаданівській "маргінальній" поезії. І любов ця цілком органічна, природня, фонова, вона не проявляється у якихось патетичних чи романтичних зворотах, якихось чуттєвих описах чи описах почуттів. Вона як повітря, яким дихаєш. З першим рядком ти вдихаєш любов, і далі, про що б там не йшлося, вона не зникає, як не може зникнути повітря. Просто вона у всьому. А особливо в увазі автора до того, про що чи кого він пише. Просто в цьому уважному погляді без схвалення чи засудження. І особливо мене тішить, з якою любов'ю він пише про жінок. Коментарі до "Вогнепальних та ножових" - найбільш лірична проза, яка мені траплялася. Може, мені не так багато чого траплялося, але я все одно страшенно вдячна Жадану за цю збірку і взагалі за вірші про жінок. Вони якісь особливі. Саме після них так віриться в кохання...
"Знаєш, іноді мені здається, що люди насправді помирають тому, що в них просто зупиняється серце від любові до цього дивного-дивного фантастичного світу" ( Історія культури початку століття).
Немає коментарів:
Дописати коментар