Їсти. Молитись. Кохати.

Прочитала бестселлер Елізабет Гілберт. Перш за все скажу, що чоловікам, мабуть, не варто читати цю книгу. Ну, тим чоловікам-чоловікам, для яких жінка - це п"ятдесят кіло емоцій незрозуміло про що. Чоловікам, які цікавляться внутрішнім світом людини, духовними пошуками або психологією - можна. А от жінкам читати варто, усім. Бо навіть якщо вас не цікавить духовний пошук, ви тут знайдете багато знайомого і, можливо, корисного.
Власне, ця книга - щось на кшталт щоденника письменниці, відверта й правдива. Мені сподобалось, як ця відважна жінка спокійно пише про свої баги й місцями відверту дурість без сором"язливості, без намагання себе виправдати, навіть без каяття. Це така спокійна буддистська позиція, яка говорить про те, що вона таки досягла певних успіхів у самовдосконаленні. Певно, вона могла передбачити, скільки людей, особливо чоловіків, скажуть їй після цієї книги, що вона просто дурепа, яка сама не знає, чого хоче. Та сенс у тому, що вона пройшла через це, осмислила, переплавила й зрештою вийшла на новий рівень. І вже з того рівня змогла про все написати. І вона молодець, я вважаю. Я взагалі люблю, коли люди самовдосконалюються. Тому, може ця книга й не шедевр літератури, але безперечно дуже корисна. Особливо тим, хто сам собі набрид уже зі своїми стражданнями.
Певною мірою, історія письменниці типова. Немає в ній нічого надзвичайного й особливого, через схожі проблеми проходять мільйони жінок. Й, можливо, побачити, що не лише ти маєш такі проблеми, й що є принаймні одна жінка, яка з ними впоралась, це вже велика психологічна допомога. Інше питання, що вона з ними впоралась шляхом подорожі протягом року трьома країнами, а таке далеко не всім по кишені. Та зрештою, ці країни можна вважати метафорами, і тоді ви знайдете власні відповідники. Якщо, звісно, захочете повторити її шлях. Але краще пам"ятати, що шлях у кожного свій, і ця книга - лише приклад одного з них.
Книга написана легко, дотепно, цікаво, з описами країн, що їх відвідала авторка. І ще має гарний переклад українською.
А от фільм після книги мені зовсім не зайшов. Розумію, складно написати сценарій за мотивами щоденника, але мені здалося, що сценаристи не дуже старалися. Це вийшов такий типовий американський фільм, де є красиві місця трьох країн, але немає головного. І зрештою все знову схоже на історю Попелюшки. Можливо тому, що Джулія Робертс в головній ролі? Власне, що хочу сказати. Якщо ви подивитесь фільм, ви не зрозумієте, про що насправді ця книга, і вважатимете, що це просто типова американська історія про багату жінку, яка хоче зустріти свого принця. Не дивіться фільм. Почитайте краще книгу :)