В рамках завершення одного досить довгого циклу - вірш, писаний під сонячне затемнення в березні 2006. Дивно знаходити свої давнішні творіння, ще дивніше, коли вони виявляються непоганими.
Серым небом
Грязным снегом
Жгучим ветром
Тусклым светом
В душу затекала
Сердце выпивала
Глаза выжигала
Смерть обещала
Холод вечный
Покой мягкий
Забвение сладкое
Конец страданиям
Любовь стеклянную
Игру беспечную
Жизнь обычную
Да незнание
Но сердце теплое
И солнце черное
–
Весна.
От як на мене - тобі дуже добре вдаються такі вірші-заклинання. Насичений, сильний, швидкий ритм, шаманьський ніби. Ти відчуваєшь цю енергетику і влучно її втілюєшь у слова та рифми.
ВідповістиВидалитиТак, це така шаманська штука вийшла. Сама не знаю, як вона тоді написалася, я тоді ще нічого не знала про те, як пишуться вірші.
ВидалитиДумаю, вийшло само-собою тому, що це - твоє. Ти глибинно відчуваєш такі речі і їхню сутність. Єтно- прикраси в тебе теж такі - справляють сильне враження, відразу відчуття попадання у "десятку".
ВидалитиЦі ритми і сприйняття якось пов’язані і відображаються в усьому, шо стосується творчості.