Who wants to love forever

Нема в цьому світі ні часу ні місця,

Які вони можуть назвати своїми.

Але вони вірять, що мають місію

І що їх ляльки можуть стати живими.

Нема для них в світі найменшого шансу,

Але вони про це зовсім не знають.

Вони мають мрію, красиву й ошатну

І віру, що виведе їх мрія до раю.

Вони б'ються завзято, неначе з драконом

Із сірістю днів і темінню ночі.

Встановлюють власні жорсткі закони,

Де все складається так, як вони хочуть.

Вони набивають гулі в пошуках станів

Не вчаться нічому, все кружляють по колу.

Лише чекають, коли надія помре останньою,

Але ж насправді надія не вмирає ніколи.

Вони системно провалюють іспити,

І платять за це віршами й сльозами.

Зрештою, тільки дурень посміє любити,

Знаючи, що нічого не буде навзаєм.

І лише дурень вічно жити захоче

Там, де не можна сховатись в магічному крузі

Бо коли дорослішання — це злочин,

Покарання за нього — відлучення від ілюзій.

Бо після цього так просто і звично

Приходить бажання говорити відверто:

Чи є тут хтось, хто готовий чекати вічно,

Коли кохання мусить померти?

На затемнення

В рамках завершення одного досить довгого циклу - вірш, писаний під сонячне затемнення в березні 2006. Дивно знаходити свої давнішні творіння, ще дивніше, коли вони виявляються непоганими.

Серым небом

Грязным снегом

Жгучим ветром

Тусклым светом

В душу затекала

Сердце выпивала

Глаза выжигала

Смерть обещала

Холод вечный

Покой мягкий

Забвение сладкое

Конец страданиям

Любовь стеклянную

Игру беспечную

Жизнь обычную

Да незнание

Но сердце теплое

И солнце черное –

Весна.

Танок на кістках зими

Міні-вірш, написаний на рівнодення 2013 року. Актуальний сьогодні як ніколи.


Мы спляшем на тлеющем снеге,
Втопчем в мерзлую землю лед.
Мы дети дождя и улиток
Наше время с весной придет.
(Мы гордый лесной народ).

Ти

Здається, що горе — це гори

Безжальні холодні хребти.

Здається, що смуток — це море

Глибинні солоні пласти.

Ти вмієш знаходити смисли

Я вмію дороги плести

Між темними водами й світлом

Являти прозорі мости.

Ти можеш наповнити ріку

Якої не переплисти.

Зробити досяжними зорі

В долонях на землю знести.

Ми в силах приборкати всесвіт

Не в змозі лиш правду знайти.

Бо ти мені — море і гори,

А я тобі — греблі й мости.

І я тобі друг

А ти мені

Хто мені

Ти?

Мій переклад вірша

Сьогодні прекрасна поетеса Марина Козлова оприлюднила новий вірш. І вірш цей так мені запав, що я моментально вивчила його напам"ять. А тоді непомітно для себе почала перекладати на українську. І я жила цим віршем цілий день. І я таки зробила свій переклад. І надіслала авторці. І їй сподобалось. Отже, я щаслива і горда :) Ось він.

Не слухай чужі слова,

Оскільки слова — пусте.

А руку тримай так,

Неначе у ній — меч.

Із всього твого життя

Згадається тільки те,

Що лишиться на губах

І вітром спаде з плеч.

Ти згадуй очей глиб

І жодних його вад.

А душу не віддавай,

Бо будеш назад просить.

Віднині це твій світ

І твій незбагненний сад

Та полум'я не зчиняй,

Якого тобі не згасить.

І оригінал російською:

Не следуй ничьим словам,

Поскольку слова – ничто.
А руку держи так,
Как будто бы в ней – меч.
Тебе за всю твою жизнь
Запомнится только то,
Что унесешь на губах
После коротких встреч.
Запомни его вздох,
Его улыбку и взгляд.
Но не отдавай себя,
Чтобы назад не просить.
Теперь это твой мир.
И твой бесконечный сад.
Но не разжигай огонь,
Который не погасить

Їсти. Молитись. Кохати.

Прочитала бестселлер Елізабет Гілберт. Перш за все скажу, що чоловікам, мабуть, не варто читати цю книгу. Ну, тим чоловікам-чоловікам, для яких жінка - це п"ятдесят кіло емоцій незрозуміло про що. Чоловікам, які цікавляться внутрішнім світом людини, духовними пошуками або психологією - можна. А от жінкам читати варто, усім. Бо навіть якщо вас не цікавить духовний пошук, ви тут знайдете багато знайомого і, можливо, корисного.
Власне, ця книга - щось на кшталт щоденника письменниці, відверта й правдива. Мені сподобалось, як ця відважна жінка спокійно пише про свої баги й місцями відверту дурість без сором"язливості, без намагання себе виправдати, навіть без каяття. Це така спокійна буддистська позиція, яка говорить про те, що вона таки досягла певних успіхів у самовдосконаленні. Певно, вона могла передбачити, скільки людей, особливо чоловіків, скажуть їй після цієї книги, що вона просто дурепа, яка сама не знає, чого хоче. Та сенс у тому, що вона пройшла через це, осмислила, переплавила й зрештою вийшла на новий рівень. І вже з того рівня змогла про все написати. І вона молодець, я вважаю. Я взагалі люблю, коли люди самовдосконалюються. Тому, може ця книга й не шедевр літератури, але безперечно дуже корисна. Особливо тим, хто сам собі набрид уже зі своїми стражданнями.
Певною мірою, історія письменниці типова. Немає в ній нічого надзвичайного й особливого, через схожі проблеми проходять мільйони жінок. Й, можливо, побачити, що не лише ти маєш такі проблеми, й що є принаймні одна жінка, яка з ними впоралась, це вже велика психологічна допомога. Інше питання, що вона з ними впоралась шляхом подорожі протягом року трьома країнами, а таке далеко не всім по кишені. Та зрештою, ці країни можна вважати метафорами, і тоді ви знайдете власні відповідники. Якщо, звісно, захочете повторити її шлях. Але краще пам"ятати, що шлях у кожного свій, і ця книга - лише приклад одного з них.
Книга написана легко, дотепно, цікаво, з описами країн, що їх відвідала авторка. І ще має гарний переклад українською.
А от фільм після книги мені зовсім не зайшов. Розумію, складно написати сценарій за мотивами щоденника, але мені здалося, що сценаристи не дуже старалися. Це вийшов такий типовий американський фільм, де є красиві місця трьох країн, але немає головного. І зрештою все знову схоже на історю Попелюшки. Можливо тому, що Джулія Робертс в головній ролі? Власне, що хочу сказати. Якщо ви подивитесь фільм, ви не зрозумієте, про що насправді ця книга, і вважатимете, що це просто типова американська історія про багату жінку, яка хоче зустріти свого принця. Не дивіться фільм. Почитайте краще книгу :)