Це простір для слів, простір для роздумів і текстів.
Тут я писатиму лише українською і лише те, що мені заманеться.
Це такий собі щоденник, місце, де можна дізнатись дещо про мій внутрішній світ.
Якщо раптом це комусь цікаво :)

неділя, 15 листопада 2015 р.

По слідах вівці

Спочатку не про вівцю.
Письменниця Катерина Бабкіна тут нещодавно започаткувала bookchallenge_ua, суть якого в тому, щоб за рік дати собі устанвку й прочтитати певну кількість книжок українською. Я не наважуюсь зарікатися на будь-яку кількість, просто продовжую читати. Можу обіцяти лише, що перечитаю всі книжки українською, що є в мене зараз в хаті, рано чи пізно перечитаю. Бо в мене якась монозадачність останнім часом: я або читаю, або пишу, або роблю прикраси, одночасно щось не той. Ну а писати українською і читати українською - це взаємопов"язані речі, зрозуміло. Намагатимусь також писати свої враження від книжок.
А тепер про вівцю.
Наступна книжка, яку я прочитала - Харукі Муракамі "Погоня за вівцею". Здається, перший український переклад цього письменника. Раніше я вже її читала, але в пам"яті лишилось тільки кілька не дуже чітких картинок й загальний депресивний післясмак. Пам"ять в мене усе ще дівоча, треба сказати, рідко яку книгу я запам"ятовую детально. Тим цікавіше читати вдруге. Так от, вдруге ця книга залишила зовсім інше враження. По-перше, вона виявилась цікавим детективом. Справді, в сюжеті є всі ознаки детектива, немає хіба що загального напруження. Це такий розслаблений екзистенційний детектив, якщо можна так сказати. Містичний до того ж. Йде розслідування, пошуки, погоня, але все це на такому байдужо-безсенсовному фоні. І врешті все скінчується зрозуміло й логічно, а покинутість головного героя і безсенсовність його буття лишаються. А от що цікаво, так це засіб, який використав автор для створення такого ефекту. Герой не страждає, не філософствує, не роздумує надміру, як це може бути у класиків, особливо російських. Ні, герой завжди щось робить - ходить, спить, готує їжу, їсть, п"є, дивиться кіно, одне слово, робить всі ті буденні справи, що й кожна людина. І саме вони здаються головними в його житті, а не якесь там розслідування, від якого залежить його майбутнє. Багато їжі, багато музики, багато речей, багато дрібниць, все те, з чого складається життя середньостатистичного японця. Але відчувається, що сенсу в такому житті герой не відчуває і навіть неймовірна пригода не додає перцю. Тож у підсумку трохи сумно. А історія про вівцю вельми химерна й цікава. 

4 коментарі:

  1. Цікаво, що оце "без сенсу" є чи не основним лейтмотивом сучасних письменників. Якесь очікування дива в черзі буденних, доведених до автоматизму дій і справ.
    Тобто людина не відчуває себе творцем. Тільки споживачем. І диво має статися саме, не внаслідок його зусиль чи прагнень, а ось просто статися...
    Це такі роздуми на тему) Немов би у всіх летаргічний сон очікування чогось небуденного.

    ВідповістиВидалити
  2. Знаєш, мені здається, що й очікування ніякого немає. Ну от як в книжці про бажання - дива відбуваються, а сенсу все нема. В цьому плані мені дуже подобається Фрай, тому що там дива теж стаються ніби самі собою, але вони й створюють сенс і дають надію.
    А взагалі, я думаю, що дива на те й дива, щоб ставатися самі собою. Бо якщо це наслідок великої праці, то це закономірна винагорода, а диво, вона начебто просто так, авансом видається.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Мабуть, не досить точно висловилася. Я про те, що "око замилюється" і вже у повсякденних своїх справах і житті людина не помічає дивовижних та казкових речей, не замислюється, наскільке все досконале і складне водночас навколо. Що це і є одне з див. Не має мети, не бачить сенсу, не мріє - на всілякий смак та світосприйняття можна підібрати епітет.
      Погано воно , чи добре - не знаю. Просто так є.
      А Фрая мені треба читати - вже стільки натяків на це) Раз по разу у розмовах згадка про його (її) твори та посилання на них у різних контекстах. То ж моя цікавість досягла тієї точки, що я маю знати про що мова і сама скласти враження.

      Видалити
    2. Ну, у Марі багато його (її) книжок.

      Видалити