Це простір для слів, простір для роздумів і текстів.
Тут я писатиму лише українською і лише те, що мені заманеться.
Це такий собі щоденник, місце, де можна дізнатись дещо про мій внутрішній світ.
Якщо раптом це комусь цікаво :)

субота, 15 квітня 2017 р.

Лінгвістичний нон-фікшн

«Мовні війни» - так називається лінгвістичний нарис Володимира Селезньова, дніпропетровського журналіста, і, сподіваюсь, все ж таки лінгвіста. Свою працю він присвятив розвінчанню міфа про те, що українська мова — це нібито сполячена російська, що його все більше стали мусолити останнім часом прозапоребриковські так звані лінгвофрики.
Посил книги ось саме такий: “Вони кажуть, що української мови немає, а я доведу, що є”. Насправді, я не знаю, кому там доводити, він же не думає, що ці неповажні квазінауковці читатимуть працю опонента, написану саме українською мовою? Чи люди, які вірять таким розумникам, тому що не знають і не хочуть знати української, раптом захочуть почути протилежну точку зору? Висловлену знову ж таки українською. Ну а тим, хто на його боці, доводити нічого й не треба. Тож, на яку аудиторію розрахована ця праця, мені не дуже ясно. Але те, що вона надзвичайно цікава й корисна — поза сумнівом.
Особисто я трохи жалкую, що не пішла свого часу вчитися на українську лінгвістику, хоча тоді такого питання взагалі не виникало, я й думати не могла, що захочу знати мову краще й глибше, ба, захочу з нею працювати. А ось зараз всілякі лінгвістичні штуки мене страшенно цікавлять, особливо етимологія слів і принципи словоутворення. Тому мені було дуже цікаво цю книгу читати. Це така собі українська лінгвістика для широкого кола читачів, тобто доступно про специфічне. Навіть якщо ви нічого не тямите в темі, вам усе буде зрозуміло. І що цінно, автор спирається на величезну кількість джерел (на відміну від лінгвофриків, які в якості аргументів приводять переважно власні домисли), й навіть додає повний список цих джерел для тих, хто захоче поглибити отримані знання. Автор розглядає проблему з різних кутів зору і його не можна звинуватити в однобокому поданні матеріалу. Ну і взагалі — це просто цікаво знати.
Я тепер трохи більше розумію про те, як формується мова, звідки походять ті чи інші слова, й хто є автором (так, саме автором) деяких слів, які для нас природні й звичні. Знаю, що слово може бути дуже-дуже давнім і походити з праіндоєвропейської мови, і тоді схожі корені зустрічаються в словах багатьох мов різних мовних груп. Слово може мати праслов'янські корені, і тоді схожі слова зустрічаються у багатьох мовах саме слов'янської групи. Знаю, що українська мова ввібрала в себе багато з давньоруської мови, а російська — з церковнослов'янської. І що не потрібно боятися запозичень, бо вони завжди були й будуть в будь-якій мові, якщо тільки вона не є ізольованою від світу. І що неологізми — це часом спасіння, якщо підходити до них з розумом і творчістю.

Власне, оце я зробила короткий переказ. І рекомендую книгу тим, хто, як і я, цікавиться цією темою, але не має спеціальної освіти. Вона суттєво розширить ваш світогляд, правда.


Немає коментарів:

Дописати коментар