Це простір для слів, простір для роздумів і текстів.
Тут я писатиму лише українською і лише те, що мені заманеться.
Це такий собі щоденник, місце, де можна дізнатись дещо про мій внутрішній світ.
Якщо раптом це комусь цікаво :)

понеділок, 13 лютого 2017 р.

Зорепади

Як завжди це буває, випадково мені до рук потрапила книжка і я її прочитала, хоч і не збиралася. А книжка не проста, а видавництва "Веселка" 1975 року. Збірка науково-фантастичних оповідань українських письменників "Зорепади". І це такий милий, наївний і подекуди смішний олдскул. Загалом я фантастики майже не читаю, тому не дуже орієнтуюся в жанрі, але радянська фантастика - це окремий жанр. По-перше, у радянських письменників немає й сумніву, що на людство чекає світле майбутнє, а саме - світова революція. І що космічна ера настала з політом у космос Гагаріна, й далі все розвиватиметься стрімко і незпинно. Але водночас із цим проскакують якісь такі суто радянські патерни, як от мати космонавта, що живе у селі або імена героїв (Михайло Гнатович Северин тисячолітті у третьому). Взагалі на прикладах цих оповідань добре видно, що фантастика досить складний жанр. Навіть для короткого оповідання, якщо дія відбувається в майбутньому, потрібно ретельно виписати світ і будь-яка недбалість буде дуже помітна з часом. Відеотека з касетами, електронно-обчислювальні машини, паперова книга на космольоті, ті ж таки абрикоси, що вродили в маминому садочку одразу впадають у вічі вже зараз. І доводять, що деякі речі письменники просто не в змозі уявити, що вони не виходять за межі своїх реалій і свого часу. А отже, вся ця фантастика виглядає штучною і надуманою, це не ті світи, у які віриться і які хочеться відтворювати.
Окремої зауваги варта радянська ідейність, якою пронизана збірка. То зрозуміло, що оповідання добирали саме такі, щоб відповідали лінії партії. Тому, можливо, до неї не потрапили набагато кращі оповідання. Але ж яка ця ідейність! В одному оповіданні, схожому за сюжетом на "Марсіанина", герой вирішує боротися за життя сам-один на планеті після перегляду хронік революції й прослуховування "Інтернаціоналу". В другому радянський спортсмен перемагає американського, бо за нього вболіває колектив. В третьому, досить цікавому, інопланетянин визнає людство кращим і сильнішим за його цивілізацію. В четвертому, цілком гарному, американці стають всі однакові на обличчя, бо воліють бути нічим не примітними (хоча до цього йшло аж ніяк не в Америці, а самі знаєте, де). П'яте про те, як недобре брехати. Ну і таке інше. І що вже зовсім дивно, у збірці є три оповідання сатиричних й одне з них - відверта маячня.
А ось одне оповідання мене зачепило більше за інших, можливо тому, що я не зовсім його зрозуміла. Володимир Уткін "Людина без минулого". Воно захоплює увагу з самого початку, бо початок нетривіальний і інтригуючий. І світ там виписаний досить чітко. Й ідея ясно прослідковується, й взагалі написано цікаво. Але трясця, що ж насправді відбувається з героєм і навіщо це все, нівіщо цей інтригуючий початок? Так і хочеться знайти автора й спитати, що ж він мав на увазі.
Я знаю, питати тут когось марно, але раптом. Раптом хтось читав це оповідання, у вас є думки з приводу?

3 коментарі:

  1. О, а я фантастику обожнюю, особливо наукову!
    Ти знаєш, не все так "жахливо" було. Може тобі потрапила дуже "ідейна" збірка. Але вся ця ідейність у дійсно талановитих письменників виглядає штучно, як вставка, необхідний, але неважливий елемент.
    От взяти того ж Толстого, який Олексій. Його "Аеліта" - це вражаючий твір. Особливо розповіді Аеліти про історію і екскурс у минуле. Але паралельно там йде революція на Марсі, яку "заварив" активний Гусєв. Чесно - я це просто пропускала, бо воно настільки штучне на фоні основної канви, що виникає тільки одне пояснення - без революційної складової твір би не видали. Те ж саме з "Гіперболоїдом інженера Гаріна" - справжня і натхненна там саме історія Гаріна, Зої і "хімічного короля" Ролінга. Де про генільність, одержимість, жагу влади і слави, кохання і те, до чого приводить уся ця суміш. А Шельга, - агент рядянської розвідки, - і вся лінія, щор пов'язана з ним, знову ж таки, є штучною і нецікавою.
    Єфремов теж талановитий фантаст, хоча його бачення пановання комунізму більш гармонійно вплетено в основну канву, але, при бажанні, теж відоокремлюється або сприймається, як один з варіантів майбутнього.
    Коротше кажучи, тема улюблена і говорити про неї могу довго)
    А оповіданння прочитаю і поділюся враженням обов'язково.

    ВідповістиВидалити
  2. Так я ж не кажу, що все жахливо. Збірка смішна просто. І я розумію, там не дуже відомі письменники-фантасти. Окрім Дашкієва, мабуть. Але його оповідання теж смішні й наївні. Хоча, я просто всіх не знаю.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Мабуть) Я от ані Дашкевича, ані Уткіна не читала і не чула про них взагалі. Може, як і скрізь - геніальні тільки одиниці в цьому жанрі, інші ж так, середнячки, в кращому випадку, або письменники певного періоду лише, цікаві хіба що своїм сучасникам.

      Видалити