Це простір для слів, простір для роздумів і текстів.
Тут я писатиму лише українською і лише те, що мені заманеться.
Це такий собі щоденник, місце, де можна дізнатись дещо про мій внутрішній світ.
Якщо раптом це комусь цікаво :)

субота, 12 листопада 2016 р.

Слава Світова - дівчинка в короні

Знічев'я на роботі прочитала книжку "Жила-була Я" авторки з промовистим псевдонімом. І що показово, на звороті портрет авторки таки в короні. І літера "Я" у назві теж. Власне, далі можна б і не читати. Але я прочитала, бо не схвалюю позицію "Не читав, але засуджую". Тепер чесно можу засуджувати :)
Якби це була історія по типу Бріджіт Джонс, де є чіткий сюжет і смішна головна героїня, то було би класно, стьобно, іронічно, це було би цікаво читати. Але ж це книга про автора - дівчинку Славу Світову, під тридцять п'ять років, яка розповідає різні кумедні історії саме про себе. Історії, які вона сама вважає кумедними. Наприклад, як вона лізла на підвіконня відчиняти вікно, так і не відчинила, а тоді злазила і гепнулась під стіл. Або як вона жарила пиріжки, а вони вийшли несмачні. Або як в квартирі не було гарячої води і вона мусила вранці гріти воду і "бавитися рондельками". Ну і далі все в такому ж дусі. Це чудово, що автор вміє зі всього посміятися, але при чому тут читач? Ці історії можна розповідати у себе в блозі, якщо його читають твої друзі і вони звикли реготати з тебе. З цього будуть мліти твої батьки, але сторонній читач чому має все це читати? Де та складова, яка змусить зацікавитись і не кинути книжку після першого ж розділу? Купа людей, що сказали свої вступні слова до цієї книги, називають блискучий гумор і тонку самоіронію як привід до читання. Гумор так, він присутній і його навіть забагато. А от самоіронія виглядає так: "Ой, як так дерлася, а тоді як стала злазить, да забула, що там високо, да як покотилася під стіл, охо-хо, ха-ха-ха, от я незграба." Одразу спадає на думку вираз "Прєлесть, какая дурочка". Це не іронія і самокритика, на мою думку, це таке самомилування, "Я така дурочка, ну прєлесть же?" Самоіронія з-під корони. Такі тексти пишуть, та й взагалі, такі історії про себе розповідають, коли впевнені у своїй виключній значимості, унікальності й індивідуальності. Скромність і поряд не стояла. Навіть, якщо це замасковано під іронію і стьоб. І я ще раз питаю, навіщо це все пересічному читачеві, який купив книгу, а автора-героїню і в очі не бачив? Ну, мені було цікаво з дослідницької точки зору, психологам теж може стати в нагоді, бо там дуже яскраво видно, що таке корона (корона як психологічний термін). І, задля справедливості мушу сказати, що мова автора дуже яскрава і багата. Купа галицьких діалектизмів, фразеологізмів, небанальні й нечасто вживані слова роблять цей текст загалом читабельним. Але я все одно не розумію, навіщо було його видавати :)

Немає коментарів:

Дописати коментар