Той верлібр, що в минулому пості, надихнув мого друга на написання власного вірша, де програма осені осмислюється як театральна програма. Вірш вийшов пречудовий на мій погляд. І хоча мій на такому фоні значно програє, мені так здається, все ж я дуже рада і горда з того, що стала поштовхом до створення такого тексту. Отже, не можу не поділитися.
Пані й панове,
прошу зустрічати: вітер.
Ляскає оплесками
білизна в дворі.
Листя дерев
шелестить, і звідти,
Де воно як завіса
вгорі,
Справді з’являється
вітер. Це перша ява
Першої дії осені.
Це благодійна
вистава, сер, халява.
Що характерно:
ми всі запрошені.
Осінь – театр,
що почався не з роздягальні –
Тут, навпаки,
одягаються біля входу,
Бо у програмці
чітко об’явлено:
Дія друга – це
холод.
Дивно дивитись
на це, але кожен – такий простак,
Поки живий, і не
вважає це жертвою,
Й не набридає
йому спектакль
Малобюджетний
з банальним сюжетом.
Тільки й витрат
у продюсера – на екстракт
Сутінків. Як
результат – сцена в лісі:
Десять в десятому
степені страт
Бідних жовтеньких
листочків. Завіса.
Тут оголошується
антракт, і ми
Йдемо в вестибюль
(у нашому випадку
Це означає
додому), вдихнем по дорозі дими
З печей, де горить
театральна критика –
Всі ті
мільярдноаркушеві томи.
Це ще не старість,
та юність для нас – уже «вибрики»,
Це ще не втома,
і вже не тягне на випивку…
Все ж, як дожити
до п’ятого акту – зими?
Олексій Маслов
Немає коментарів:
Дописати коментар