З тріщин в
асфальті точиться тиша
Глибше під нею
ховається пустка
Ти можеш вірити,
що біль зтихне
Можеш чекати,
поки відпустить.
Пальці туману
торкаються горла
Холод підступно
стікає у душу
Ніч крадькома
тебе в сутінь огорне
Як пощастить,
то хоча б не задушить.
Вірити, мріяти,
думати марно
Літо забрало
тепло і кохання
Осінь прокотиться
чорним Самайном
Знайдеш лиш дві
головешки нарання.
В місті чигає
протяг і нежить
Вітер реве
вовкулаком натужно
Все, що тобі в
світі вже не належить
З”їла під вогкою
ковдрою туга.
Плинові хмар
опиратись даремно
Небо розчавить
дощами і снігом
На цій війні між
гарячим і темним
Виживе найсильніший.
Інночко, дякую тобі за твої вірші !!! Твої почуття, переживання, роздуми...Для мене твій блог наче бальзам...Дуже люблю читати, коли немає нікого вдома -- сиджу, мрію, літаю десь над хмарами, заспокоююсь і надихаюсь...
ВідповістиВидалитиОй... це так несподівано для мене.
Видалити. :) Дуже дякую за такий відгук. А я ж так мало пишу. Тепер хочеться писати частіше.