Складно написати книгу про себе, яка була би цікава не лише твоїм друзям і рідним. І якщо ти не видатний діяч сучасності, чиї мемуари мають історичну цінність самі по собі. Одна з таких невдалих, на мій погляд, книг вийшла у Ірен Роздобудько.
Книга починається з обкладинки, як не крути. Тільки якщо це безсмертна класика, або нашумілий бестселер, обкладинку можна ігнорувати, й то до певної міри. Бо це все ж таки візуальна презентація тексту. І коли на обкладинці зображена якась банальність, свідомо, чи підсвідомо, читач очікує такого ж банального тексту. В цьому плані "Неправильна книга", як оригінально назвала свій не-роман авторка, не розчаровує.
Друга презентація твору - це відгуки і уривки з рецензій, розміщені на обкладинці в кінці книги. З них читач дізнається, що Ірен Роздобудько - популярна українська письменниця. Ну і, власне, це все, про що він дізнається.
Ну а далі, з тексту самої книги, ми дізнаємось про різноманітне життя автора починаючи з раннього дитинства, про її думки з певного приводу і навіть про думки її друзів відносно неї. Це все, безсумнівно, є дуже цінним для автора і для її рідних та друзів. А от для решти читачів може становити хіба що якийсь певний інтерес, наприклад, як спогади про складні часи 90-х років або про специфіку роботи в журналістиці. Що ж до роздумів над життям і його сенсами, то... дивіться обкладинку.
Але насправді, з книги можна багато чого дізнатися про автора. І найбільше інформації дають не спогади і не роздуми, а стиль письма і лексика. Вона інтригує і нагнітає, вигукує і наголошує, розставляючи три крапки й знаки оклику ледь не в кожному реченні. І це робить нецікавий текст ще більш передбачуваним та вже й дратує врешті решт. Доволі дивно, що відомий і популярний автор дозволяє собі використовувати один і той самий прийом буквально в кожному абзаці, не те що на кожній сторінці. Мабуть, це називається "авторська пунктуація".
Але то, мабуть, просто я балувана, і я дуже легко уявляю собі аудиторію цієї книги і цього автора. Напевно, багато людей скажуть, що це дійсно гарна книга і написано у ній саму правду, бо так як автор, думають і вони і їхні колеги та сусіди. Хороша книга насправді. А відсутність інформації (бо інформація є новизна) - то не недолік для хорошої книги. І обкладинка гарна - ніжна така, затишна і дуже жіночна.
Все-таки, обкладинка може багато чого сказати про книгу. Дивіться на обкладинки.
Книга починається з обкладинки, як не крути. Тільки якщо це безсмертна класика, або нашумілий бестселер, обкладинку можна ігнорувати, й то до певної міри. Бо це все ж таки візуальна презентація тексту. І коли на обкладинці зображена якась банальність, свідомо, чи підсвідомо, читач очікує такого ж банального тексту. В цьому плані "Неправильна книга", як оригінально назвала свій не-роман авторка, не розчаровує.
Друга презентація твору - це відгуки і уривки з рецензій, розміщені на обкладинці в кінці книги. З них читач дізнається, що Ірен Роздобудько - популярна українська письменниця. Ну і, власне, це все, про що він дізнається.
Ну а далі, з тексту самої книги, ми дізнаємось про різноманітне життя автора починаючи з раннього дитинства, про її думки з певного приводу і навіть про думки її друзів відносно неї. Це все, безсумнівно, є дуже цінним для автора і для її рідних та друзів. А от для решти читачів може становити хіба що якийсь певний інтерес, наприклад, як спогади про складні часи 90-х років або про специфіку роботи в журналістиці. Що ж до роздумів над життям і його сенсами, то... дивіться обкладинку.
Але насправді, з книги можна багато чого дізнатися про автора. І найбільше інформації дають не спогади і не роздуми, а стиль письма і лексика. Вона інтригує і нагнітає, вигукує і наголошує, розставляючи три крапки й знаки оклику ледь не в кожному реченні. І це робить нецікавий текст ще більш передбачуваним та вже й дратує врешті решт. Доволі дивно, що відомий і популярний автор дозволяє собі використовувати один і той самий прийом буквально в кожному абзаці, не те що на кожній сторінці. Мабуть, це називається "авторська пунктуація".
Але то, мабуть, просто я балувана, і я дуже легко уявляю собі аудиторію цієї книги і цього автора. Напевно, багато людей скажуть, що це дійсно гарна книга і написано у ній саму правду, бо так як автор, думають і вони і їхні колеги та сусіди. Хороша книга насправді. А відсутність інформації (бо інформація є новизна) - то не недолік для хорошої книги. І обкладинка гарна - ніжна така, затишна і дуже жіночна.
Все-таки, обкладинка може багато чого сказати про книгу. Дивіться на обкладинки.
Немає коментарів:
Дописати коментар