Підсумки читального року

Отже, за 2016 я прочитала:

1. Тадеуш Конвіцький "Хроніка любовних подій"
2. Елізабет Гілберт "Їсти. Молитися. Кохати"
3. Сергій Жадан "Господь симпатизує аутсайдерам"
4. Лайєм Карсон "Назви пустку матір'ю"
5. Катерина Бабкіна "Знеболювальне і снодійне"
6. Катерина Бабкіна "Щасливі голі люди"
7. "Гон спозаранку" Рассказы американских писателей о молодежи
8. Олександр Міньковський "Шаленство Майки Сковрон"
9. Микола Трублаїні "Шхуна "Колумб""
10. "Ноука от Горького Лука"
11. "Львів. Кава. Любов"
12. Элис Манро "Плюнет, поцелует, к сердцу прижмет, к черту пошлет, своей назовет"
13. Павло Кирик "Робота"
14. Александр Грин. Рассказы.
15. Оксана Боровець "Дерево Будд", "Маршрутка 417"
16. Дороти Паркер. Новеллы.
17. Аньєс Мартен-Люган "Щасливі люди читають книжки та п'ють каву"
18. Таня-Марія Литвинюк "МістаМИ"
19. Макс Фрай "Ветры, ангелы и люди"
20. Слава Світова "Жила-була Я"
21. Гвара
22. Юркі Вайнонен "13 новел"
23. Хорхе Луїс Борхес "Вигадані історії", "Алеф", збірка оповідань різних років
24. Френсіс Скотт Фіцджеральд "Великий Гетсбі"

Не так вже й погано, я думаю. Останніми роками я катастрофічно мало читала, тож 24 книжки за рік - це прорив. Про більшість із них я писала тут у блозі враження- майже рецензії. Переважна більшість книжок була українською, лише 6 російською. 6 романів, 11 збірок оповідань, 4 книжки поезій, 2 нон-фікшн, 1 словник.
10 - українських письменників, 2 російських, 9 - іноземні в українському перекладі, 3 - в російському.
Ось така статистика. Такий дивний коктейль. І головне, він говорить дуже мало про мої смаки і вподобання.
А тим часом стоси книжок, що чекають своєї черги, не меншають, а більшають. Читаймо далі ;)

Великий Гетсбі

І Фіцджеральда я раніше не читала чомусь. Та я ще багато чого такого не читала, що треба було би. Ну ось, надолужую потроху.
Гетсбі мені трапився на буккросингу в жахливому одноразовому виданні, але в гарному перекладі українською. А сам текст виявився цікавим, легким, іронічним і таким справді американським. Вже коли я лише почала читати, зловила у себе якесь знайоме відчуття-післясмак, дуже схоже на те, яке бувало під час читання Селінджера, Паркер та збірки американських оповідань. Місце, час та особливий американський дух напевно створюють це непередаване відчуття. Можливо, ще проста без вихилясів, але й не примітивна, цікава й динамічна манера оповіді. Ну і, звісно, майстерність авторів.
Отже, Гетсбі, про якого всі знають, бо принаймні дивилися фільм, постав для мене сумною, проте закономірно сумною історією. Напевно, стоси критики написано на цю тему, її я теж звісно не читала, але з впевненістю можу припустити, що більшість її говорить про суспільство тогочасної Америки і героїв, як жертв цього розбещеного і байдужого суспільства.
Для мене ж це була історія про ілюзії. Гетсбі - як майстер ілюзій, створив себе самого, своє минуле, теперішнє і навіть майбутнє, свій дім, свої міліони, славу й становище в суспільстві по суті з нічого. І так само нічим вони й були насправді. Величезна яскрава мильна бульбашка, яка просто не могла не луснути. Колоссальний кредит ілюзій, який колись довелося б повертати. І Гетсбі, який прекрасно знав, що він створив, з чого, і чим все закінчиться, але не придумав іншого способу, ніж як творити ілюзії, для себе і про себе. Жив у мріях, тож мусив спробувати їх здісними. Хоча здогадувався, що спроби марні, а у голосі Дейзі дзвенять лише гроші. "Він напевно відчував, що той старий теплий світ для нього вже втрачено безповоротно, що він вже заплатив свою ціну за розкіш так довго жити своєю мрією".

Ця книжка завершує мій читальний рік, і мабуть, скоро я підведу підсумки свого челенджу. Аж самій цікаво, скільки ж я прочитала.

Борхес

Нарешті я добралася до Борхеса. Чомусь у мене в пам'яті здавна засіло твердження, що сучасні латиноамериканські класики - це Маркес-Борхес-Кортасар. І Маркеса з Кортасаром я вже давно люблю і поважаю, а от з Борхесом все ніяк познайомитись не могла. Втім, всьому свій час, насправді я не знаю, що я у нього могла б зрозуміти ще років чотири-п'ять тому. Та й зараз, що я там розумію насправді? Проте, вже можу захоплюватись, бо він направду геній, принаймні це я зрозуміла :)
І ось тут постає складність, як написати про генія, коли про нього вже стільки всього написано? Як написати, коли ти не критик, не літературознавець, не письменник і взагалі це твоя перша зустріч з автором, якого напевно всі крім тебе вже читали? Ну, про власні враження напевно треба писати.
Скажу, що від новел Борхеса я отримала справжню інтелектуальну насолоду. І навіть не зрозуміла механізму її виникнення. Ти починаєш читати новелу й думаєш, що це нудне історичне або літературознавче дослідження, з купою джерел, цитат і посилань й не розумієш, при чому тут взагалі художня література, може це збірка наукових статей? Але чому вона тоді називається "Вигадані історії"? Потім розумієш, що на трьох сторінках тексту новели вмістилося стільки відкриттів, гіпотез і смислів, скільки не в кожному романі знайдеш. А тоді дочитуєш останнє речення і думаєш, блін, та він геній. І так з кожним оповіданням. Навіть якщо на початку здається, що там все так наворочено, зарозуміло й складно, й що ти нічого з того не зрозумієш, все одно в кінці думаєш: блін. І я зовсім не розумію, як він це робив. Мого розуму абсолютно недостатньо, щоб осягнути його талант. Скільки треба було знати, пам'ятати, тримати на увазі, щоб складати такі псевдодослідження з реальними джерелами, вигаданими джерелами, реальними цитатами з вигаданих джерел і вигаданими цитатами з реальних джерел, реальними людьми, вигаданими людьми, вигаданими людьми в реальному середовищі і навпаки і все в такому ж дусі. Всі дослідники Борхеса зламали собі ноги, зуби, мізки чи що там ще, намагаючись розшифрувати його тексти. Я навіть не намагатимусь. І хоч я не зможу осягнути всю красу цих складних комбінацій, проте можу захоплюватись величчю його фантазії та неординарністю ідей. Принаймні ідеї кожного оповідання лежать на поверхні, мені здається. І вони такі, що... блін. Хоча й з ідеями не все так просто, хіба може бути просто у Борхеса?
І ще я подумала. Борхес писав переважно короткі оповідання, хоча багато які з них схожі на тези для майбутнього роману. Ба більше, в кількох новелах він дає конкретні, новаторські для того часу ідеї для створення текстів, або й навіть переказує сюжет нібито існуючого, а насправді вигаданого роману. І якщо хтось скористався його порадами, або написав ті історії, які він переказував, чи створив свої історії по слідах Борхеса, от було би цікаво їх почитати. Хтось же мав це зробити, не може бути, щоб не знайшлось таких письменників. І якщо ви такі приклади знаєте, скажіть мені про них, будь ласка.

Юркі Вайнонен

Якщо на книжці намальований лось і у автора фінське прізвище, я не можу цю книжку не купити. З таким дизайном вона вже моя улюблена, ще до того, як я її прочитаю. Та й зміст не розчаровує, звісно. Як може розчарувати скандинавський письменник? Скандинави, як і латиноамериканці, трохи схиблені як для нас, й тому їх надзвичайно цікаво читати. Власне, ось Вайнонена порівнюють з Кафкою і Кортасаром, бо така у нього химерна проза. І таки так, щось спільне є. Зокрема манера писати про фантастичні речі буденною мовою, ніби так і треба. Ну пішов чолов'яга гуляти всередині стегна своєї дружини, ну і що в цьому такого? Ну набилася в іншого чоловіка повна квартира дохлих мух, ну буває. І ось ці фантастичні сюжети, які спокійно собі розгортаються у нашому, звичному нам світі, залишають по собі довготривалий післясмак, змушують думати, шукати паралелі, розгадувати символи. Ці оповідання знаходять зачіпки в душі читача, оселяються там і потроху нас змінюють. Ось так працює справжня якісна література. Особисто мене кілька оповідань дуже вразили, і своїм сюжетом і мовою, якою написані, й дуже логічним, але абсолютно непередбачуваним фіналом. Мабуть, це і є справжня майстерність. Одним словом, я знову в захваті. Ще один автор в моєму списку тих, у кого варто вчитися. Люблю скандинавів :)