Хроніка любовних подій

Чергова прочитана книжка - Тадеуша Конвіцького "Хроніка любовних подій". Роман 1974, переклад 2012 року. Дуже знаменитий, кажуть, роман, за яким знято не менш знаменитий фільм. Фільм я теж подивилась, хороший фільм. Анджей Вайда - режисер, Конвіцький - автор сценарію. Тому там все дослівно, як у книзі, тільки скорочено трохи.
Загалом я не бозна-який знавець літератури й з польськими письменниками не знайома зовсім. Можливо, якби ми все це вивчали в інституті, робили розбори, читали критику... А так доводиться просто читати і створювати власне враження. Так от, враження в мене неоднозначне.
По-перше, дійсно вразила здатність письменника створювати простір оповідання. Мені здається, що такий живий, такий детальний простір можливо створити лише з реального простору, добре знайомого автору. Я маю на увазі містечко, в якому відбувались усі любовні й не дуже події. Дуже сподіваюсь, що письменник спирався на власні спогади з передвоєнного минулого і що описане містечко справді існувало. Бо інакше виявиться, що він просто геній, а я його не зрозуміла. І мені буде соромно :)
А не зрозуміла я діалогів. Річ у тім, що майже всі діалоги наповнені філософією, осмисленням буття, пошуком себе у світі і всяким таким. Незалежно від того, кому належать слова. Тобто, філософствують там і гімназисти і дід, що помирає, і знуджені старі діви й молоденькі дівчатка... та зрештою всі герої. І тут я бачу точку зору саме автора, бажання вкласти в уста героїв власні роздуми, питання, що його хвилюють і відповіді на них, що вже знайдені. В результаті все це виглядає настільки ж неживим і штучним, наскільки живим і справжнім є тло, на якому пишеться історія. Можливо, в тому й задум...
Але є ще кілька речей, які мені незрозумілі. Наприклад, введення в оповідання містичного компоненту, як на мене, сумнівне. Це при тому, що я люблю містику. Але тут вона наче невиправдана. А по-друге, незрозуміла сама структура тексту з його раптовими вставками то споминів про ті часи, то газетних статей, то знову ж таки, філосовських есеїв. Мені здається, якщо роздуми й описи не вдається напряму вписати в оповідання, то вже й не треба. А якщо хочеться ввести газетні замітки, то треба їх розподілити якось рівномірно, а не лише на початку роману.
Одним словом, складно мені було з цим романом, і фільм не надто допоміг прояснити моє бачення. Дивно все якось... Хоча сама історія першого кохання цікава й захоплива. І персонажі колоритні. І діалоги цікаві. А все одно дивно...
Я знаю, що цей блог ніхто не читає, та раптом. Якщо хтось читав Конвіцького і може порекомендувати гарну статтю про його творчість, буду вельми вдячна. Все ж хочеться прояснити.

Ловець у житі

Оце нещодавно прочитала одну з тих книжок, що ми привезли зі Львівського форуму. Нове видання Селінджера. Виявилось, що нове видання містить старий переклад і я дуже рада з цього.
Річ у тім, що вперше я прочитала Селінджера саме українською мовою, в перекладі Олекси Логвиненка. І відтоді закохалася, мабуть не так в письменника, як в українську мову. Бо до того часу я не могла собі уявити, які смачні, соковиті, яскраві, емоційно насичені слова можна вживати українською, щоби просто вилаятись. Я нічого не знала про українську лайку. І про те, якою різнобарвною може бути мова, теж майже нічого не знала, хоча з українською ніколи не мала проблем. Отже, "Над прірвою в житі" стала для мене відкриттям всього мого життя. Згодом я купила собі російський переклад, і перечитувала його пару разів, але не пригадую, щоб він викликав у мене такий захват, як український. Та почитайте самі. Це лише перша сторінка нового видання, кілька рядків, але ж яка краса!

Якщо ви справді надумали читати цю історію, то насамперед вам, мабуть, захочеться довідатись, де я з'явився на світ божий, як минало моє безголове дитинство, що робили мої батько й мати, поки мене ще і в проекті не було,- одне слово, всю оту муру в дусі Девіда Копперфілда. Та як хочете знати правду, я не маю охоти закопуватись у той мотлох. По-перше, все це мені остогидло, як гірка редька, а по-друге, і батька, й матір моїх по двічі вхопив би грець кожного, якби я почав роздзвонювати про їхні домашні справи. Вони в мене щодо цього вразливі - не приведи Господи, надто старий. Загалом вони добрі, що й казати, тільки ж вразливі - страх. Та я й не збираюсь описувати тут усю свою триклятущу біографію. Я тільки розповім оту ідіотську історію, ще сталася зі мною на Різдво - ще до того, як я мало не врізав дуба і мене притарабанили сюди, щоб я трохи оклигав.

Думаю, що цей текст можна вважати пам'ятником української перекладної літератури, може він таким і є, просто я не знаю про це. Бо він справді на це заслуговує.
Взагалі бути перекладачем напевно набагато складніше, ніж просто письменником. Бо тут потрібно не лише досконало знати свою мову і вміти гарно писати. Не лише досконало знати чужу мову і вміти на ній писати. А й вміти балансувати між двома культурами, двома письмовими традиціями, вміти своєю мовою показати особливості мовлення автора, не втратити дух часу та культури іншого народу і в той же час адаптувати текст до нашого читача, зробити його цікавим і зрозумілим, близьким. Тому використовувати українські сленгові словечки, щоб передати американський сленг - це дуже правильно. Перекладати ж американський сленг дослівно було б не зовсім вірно. Тому-то переклад Олекси Логвиненка і є таким геніальним, бо він змушує читача закохатись в американську літературу і українську мову одночасно.
Отже, що я хочу сказати. Читайте українською, люди. Вишукуйте найкращі переклади, порівнюйте з іншими, не лінуйтесь і не пливіть за течією, якщо звісно хочете розвивати свій мозок і вдосконалювати знання. І поважайте працю перекладачів, то титанічна праця. Може не всім вона вдається досконало, але це не привід обминути український переклад, обравши більш звичний - російський.