На затемнення

В рамках завершення одного досить довгого циклу - вірш, писаний під сонячне затемнення в березні 2006. Дивно знаходити свої давнішні творіння, ще дивніше, коли вони виявляються непоганими.

Серым небом

Грязным снегом

Жгучим ветром

Тусклым светом

В душу затекала

Сердце выпивала

Глаза выжигала

Смерть обещала

Холод вечный

Покой мягкий

Забвение сладкое

Конец страданиям

Любовь стеклянную

Игру беспечную

Жизнь обычную

Да незнание

Но сердце теплое

И солнце черное –

Весна.

Танок на кістках зими

Міні-вірш, написаний на рівнодення 2013 року. Актуальний сьогодні як ніколи.


Мы спляшем на тлеющем снеге,
Втопчем в мерзлую землю лед.
Мы дети дождя и улиток
Наше время с весной придет.
(Мы гордый лесной народ).